Васильківська міська Станція юних натуралістів

Ще в давні часи люди використовували інжир як цінний лікувальний продукт, а прекрасні смакові показники наповнених соком плодів цінувалися справжніми гурманами на вагу золота. Як тільки цю рослину не називають: смоковниця, фігове дерево, винна ягода, фікус Карика тощо. Спочатку батьківщиною інжира вважалася територія Сирії та Афганістану, але поступово він поширився і в інших країнах, швидко завоювавши популярність. Незважаючи на екзотичність, багато хто успішно вирощують інжир в домашніх умовах і насолоджуються його неймовірно смачними і корисними плодами.

Пересадка. Слід враховувати, що в інжира досить швидко росте коренева система, тому необхідно щороку виконувати пересадку, яка повинна проводитися у весняний період, поки на рослині ще не з’явилося листя. Дорослі дерева, які досягли семирічного віку, не потребують настільки частої пересадки, процедуру можна виконувати раз в 2–3 роки. Якщо ви тільки що придбали невеликий саджанець, то його потрібно посадити в горщик розміром не менше 1 л. Субстрат для посадки: парникова, дернова земля й пісок у співвідношенні 2:3:1. На дно горщика обов’язково потрібно покласти шар дренажу, приготований з битої червоної цегли, черепків глиняного посуду, керамзиту або ж крихт пінопласту. При пересадці інжира не можна порушувати земляну грудку, тому що його корені дуже тендітні й можуть легко зламатися. Після пересадки рослину потрібно рясно полити й поставити на світле тепле місце, але не під прямі сонячні промені.

Освітлення. Потрібно вибрати сонячне місце, тому що інжир дуже світлолюбна рослина. Однак, він може рости і в затінених місцях, але тут потрібно бути обережним: можуть опасти плоди або погіршитися їхні смакові властивості.

Температура.  Інжир – теплолюбна рослина, тому оптимальна температура мікроклімату влітку – це 20–25°С, узимку, у період спокою, – 8–10°С, може витримувати зниження температури до –4°С. Найголовніше – не допустити в зимовий період перебування інжира поруч з гарячими приладами опалення.

Полив  має бути рясним, особливо в період активного росту, з березня по жовтень. Не можна допускати навіть разового пересушування ґрунту, тому що коренева система інжира дуже чутлива до пересушування і це приводить до відмирання кореневих волосків. Навіть наступний рясний полив не зможе відновити загиблі кореневі волоски, а це у свою чергу призведе якщо не до загибелі рослини, то до значного погіршення смакових властивостей плодів і їх опадання. Але не потрібно забувати, що якщо корені будуть постійно у воді, то це призведе до закисання ґрунту і загнивання коренів.

Підживлення.  Проводити підживлення потрібно з моменту пробудження рослини і до початку дозрівання плодів органічними або комплексними добривами для кімнатних рослин два рази на місяць. З органічних добрив можна порекомендувати наступний склад: коров’ячий гній і пічний попіл у співвідношенні 1:0,1 на 1л води. Отриману суміш слід залити водою, закрити кришкою і поставити на п’ять днів у тепле й темне місце. Перед використанням добриво потрібно розвести водою в десять разів, а перед самим процесом підживлення потрібно полити інжир водою, щоб не спалити корені. Також з метою отримання хорошого урожаю плід можна підживлювати азотом у період плодоношення.

Період спокою.  Приблизно в кінці жовтня в інжира починається період спокою, який триває 2–3 місяці. У цей час полив зменшують і листя рослини починає опадати. Температуру мікроклімату теж рекомендується знизити до +8-+10°С. У лютому рослина виходить зі стану спокою. Перед початком вегетації її потрібно пересадити в горщик на 0,5– 1 літр більше попереднього, акуратно переваливши рослину разом із земляною грудкою та рясно поливши. Після періоду спокою інжир обрізають на 10–20 см, зрізавши пагони над брунькою та не залишаючи пеньків. Обрізка збільшує кількість нових пагонів і, відповідно, врожай.

Плоди. Через 1–2 тижні після виходу рослини зі стану спокою починається активний ріст: з’являється листя, спочатку яскраво-зелене, яке згодом змінюється на темно-зелене. Плоди з’являються тільки на молодих пагонах в пазухах листя без цвітіння (квіти ми не можемо побачити, тому що вони знаходяться усередині супліддя). За формою вони нагадують цибулинку, яка виростає до 3 см у діаметрі і яка покрита тонкою шкірочкою з липкими волосками. Дозрівають плоди інжира протягом п’яти місяців. При дозріванні вони збільшуються в розмірі, світлішають і стають м’якими на дотик. За смаком схожі на фініки, а їх аромат нагадує свіжозібрані квіти черемхи і вишні. Якщо дотримуватися всіх умов, інжир, вирощений методом живцювання, почне плодоносити вже до другого року. При розмноженні насінням цей процес може трохи затягнутися і часто плоди з’являються тільки на 3–5 рік. За один сезон дерево при хороших умовах може принести навіть два врожаї. Перший період утворення плодів починається в липні, а другий – у вересні.

Лікувальні  властивості. Корисні властивості інжира обумовлені його унікальним складом. Так, у плодах цієї рослини містяться вітаміни А, В і С, фолієва кислота, клітковина, зола та пектини, а також мідь, залізо, калій, натрій, кальцій, фосфор і магній. Рослину вважають дуже корисною при таких захворюваннях, як гастрит, запор, сечокам’яна хвороба і тощо. Радимо також застосовувати плоди інжира, відварені в молоці чи воді, для лікування різноманітних запалень дихальних шляхів та кашлю. Їхня м’якоть має й ефективну потогінну та жарознижувальну дію. Листя інжира допомагає успішно впоратися з лишаєм і навіть з кропив’янкою. Молочний сік, що виникає при надрізанні стебел, листя та суплідь застосовують і для лікування бородавок. Відваром соку листя з додаванням гірчиці можна змащувати уражені ділянки шкіри при корості. З плодів інжира часто також готують варення, желе, повидло і навіть цукерки. Незважаючи на те, що інжир корисний при багатьох захворюваннях, необхідно враховувати деякі його особливості, при яких вживання цього плоду може нашкодити. Інжир протипоказаний (можна їсти, але в дуже обмежених кількостях) людям із такими захворюваннями: • панкреатит; • цукровий діабет; • запалення шлунка (гастрит, коліт, ентерит); • подагра; • ожиріння.

Юні натуралісти закликають всіх любителів флори та фауни об’єднатися і влаштувати у День дикої природи 03 березня 2015 року цікаву та захоплюючу подорож у світ дикої природи, адже  Україні дійсно є чим пишатися і що показати!

Клишоногий, волохатий,

 влітку спритний та завзятий,

 ну а взимку, лежебока,

 у барлозі гріє боки. (Ведмідь)

 Вдалині посеред ночі

 засвітились хижі очі.

 Від його пісень у звірів

 морозець біжить по шкірі. (Вовк)

 Тук-тук-тук, тук-тук-тук —

 лине лісом перегук.

 Телеграми всім завзято

 відправляє з пошти … (Дятел).

 Страус втік — не наздогнати,

 може, в лузі пошукати?

 Ні, в Австралії знайдемо,

 бо ім’я у нього … (Ему).

 Прохолоди чиста просинь —

 на поріг ступає осінь.

 Вдаль від рідної землі

 линуть в вирій … (Журавлі).

 Довжелезну має шию,

 дуже вправно крутить нею.

 Вище всіх вона на вітах

 соковитий плід помітить. (Жирафа)

 Хвіст куценький, довгі вуха,

 має в шафі два кожухи.

 Влітку одягає сірий,

 ну а взимку — теплий білий. (Зайчик)

 Диба-диба у лісок

 кожушок із голочок.

 На нім — яблучко, грибочки,

 золотистії листочки. (Їжак)

У Австралії, дитино,

 чудернацька є тварина,

 і куди б не йшла гуляти —

 з нею в сумочці малята. (Кенгуру)

 Грізний погляд, буйна грива,

 дужий, спритний, гордівливий.

 Заричить — усяк змовкає,

 бо він цар, це кожен знає. (Лев)

 До пухнастого хвоста

 личить шубка їй руда.

 Як рушає полювати,

 не виходить зайчик з хати. (Лисиця)

 Пошкребуся тут і там,

 кішці спокою не дам.

 Зледачіли б кішки

 без малої … (Мишки).

 Понад хмарами літає,

 пильно здобич виглядає.

 Як побачить її — вмить

 камінцем униз летить. (Орел)

ЕКОЛОГІЧНІ ІГРИ

Ігри екологічного спрямування дозволяють вихованцям побачити  неповторність не тільки окремого живого організму, але і екосистеми, усвідомити неможливість порушення  її цілісності, зрозуміти, що нерозумне втручання в природу може викликати істотні зміни як у середині самої екосистеми, так і за її межами. Під час ігор вирішуються такі завдання: пізнавальні, розвивальні, виховні.

Завдання:

• Пробудження чутливості до  природних об’єктів та явищ;
• Відкриття нового світу вражень;
• Налагодження  безпосереднього контакту з природою;
• Формування власного ощадливого ставлення до природи;
• Вміння спілкуватися, працювати в колективі, знаходити спільну мову;
• Вироблення вміння самостійно оцінювати явища й мислити.

 

ВИПРАВ ПОМИЛКУ

Хід гри:

         Керівник гуртка пише на дошці завдання. Вихованці повинні визначити правильні варіанти словосполучень і написати їх на аркушах паперу. Потім хтось зачитує свій варіант відповіді. Якщо вона правильна – учні плескають у долоні.

Завдання:

дятел	риє	з кітки на квітку
лисиця	стрибає	по траві
білка	ловить	гніздо
кріт	перелітає	через ліс
гадюка	довбає нору	в землі
метелик	будує	комах
жаба	повзе	стовбур дерева
пташка	біжить	з дерева на дерево

 

Керівник гуртка роз’ясняє помилки вихованців.

СКЛАДИ РОЗПОВІДЬ

Хід гри:

1.Керівник гуртка поділяє вихованців на декілька груп. Кожна група отримує список слів на певну тему.

Завдання: Скласти  розповідь використовуючи отримані слова.

Наприклад:

Весна, сніг, проталини, джмелі, підсніжники, проліски;

Тепло, квітень, різнокольоровий килим, ряст, медунка, мурашки;

Весняний ліс, первоцвіти, люди, квіти, оберігати природу, оберігати первоцвіти.

Слова треба написати на дошці і ті, які учень згадає в своїй розповіді, підкреслити. Це дасть змогу проконтролювати якість виконання завдання. Учні вчаться виявляти зв’язки між окремими елементами  природних систем.

2.Учні сидять за партами. Керівник гуртка роздає конверти, в яких на рівних за розміром клаптиках паперу записані окремі речення. Вихованці повинні розкласти їх у певному порядку (згори донизу) так, щоб утворилась розповідь.

              Наприклад:

Зникла сова – почали розмножуватися миші.

Якось людина сказала сові: «Нема від тебе в лісі ніякої користі».

Мало квітів, трави – корови молока не дають.

Сова повернулася до рідного лісу і все стало так, як було раніше.

Миші почали нищити гнізда бджіл та джмелів.

Погано стало людині без молока і меду.

Зникли бджоли та джмелі – нема кому запилювати квіти.

Людина вимушена була помиритися з совою.

Сова образилась і полетіла в інший ліс.

     Гра припиняється тоді, коли хтось з вихованців правильно виконає завдання. Переможець зачитує розповідь.

     Речення повинні бути невеликими за розмірами і у кількості  не більше 8-10. Гра використовується у кількох випадках: 1. Контроль знань (Розповідь складається з матеріалу домашнього завдання); 2. Під час вивчення нової теми.

Легенда про маргаритки - материнські сльози

 Лише сніг зійде, а на луках, на горбах, понад стежками з'являються маленькі білі квіточки. Люди називають їх материнськими сльозами і склали таку легенду. Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків - один другого кращий. Уже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, поміч буде. Але не так сталося, як гадалося. Чорною хмарою посунула на Україну татарська орда. Пішла та сила вгору по Дністру аж під Карпати грабувати народ і в ясир забирати: хлопців-молодців на галери, а дівчат - для гаремів ханських та султанських. Зібралися три сини тієї вдовиці на татарву йти. Попросили в матері благословіння, поклонилися громаді, взяли мечі, осідлали коней вороних і поїхали з побратимами на рать. Люта січ була, бо й не рівними сили були. На одного козака по п'ять зайд сунуло. Та відступили татари, бо багато бусурманських голів лишилося над Дністром. Поверталися з перемогою хлопці додому по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли вони сумну звістку: її два сини впали у лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари з собою. Боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за третім сином і тяжко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька квіточка. Назвали люди ці квіточки материнськими сльозами. А ще їх маргаритками називають.

 

 ЛЕГЕНДА ПРО НЕЗАБУДКУ

 Кажуть люди, що було це в одному селі: жила собі дівчина, скромна, тиха. Гарненька своєю молодістю, юною незайманістю. Красунею ніхто б її не назвав, та кожному приємно було зупинити очі на свіжому дівочому личку. А особливо привабливі були яскраво-блакитні глибокі очі. І покохала дівчина такого собі звичайного хлопця, що нічим не вирізнявся з-поміж своїх товаришів. Любили одне одного вірно і палко. Як зустрінуться, то не можуть відірвати очі від очей. Ні від кого не ховали свого почуття, бо було воно чисте і прозоре, як весняна блакить... І були б вони щасливі звичайним людським щастям, коли б не було на світі страшного лиха – війни. Затрубили труби, почали збиратися хлопці в похід. Всі плакали-тужили. А двоє закоханих не плакали, тільки нічого не могли робити: все дивились, дивились одне на одного. Коли відходили новобранці із села, хлопець із дівчиною довго стояли, злившись у німому риданні. Тільки стиха чулося: Не забудь! Не забудь! І мов шелест у відповідь: – Не забуду! Не забуду!

 Пролетіла вогневим вихором війна, повернулися хлопці в село. Та коханого дівчини з блакитними очима серед них не було: – «Загинув смертю хоробрих!» – сказали їй. Не плакала – тільки мовчки нудила світом. Сохла, марніла. Знаходилися і женихи, але вона мовчки заперечливо хитала головою, а в очах все важчав смуток, ходила, мов тінь, тільки очі були живі, яскраві і такі блакитні, що боляче було глянути в них...

 Одного разу, коли розквітла весна, коли кожна пташка, комашка, кожна травинка наповнена весняною жагою, пішла дівчина ген за село, лугом... Довго блукала поміж трав, збирала квіти... У співі пташок, у шелесті трав, у пустотливих поривах весняного вітру їй вчувалися слова коханого «Не забудь... Не забудь...» І вуста мимоволі вимовляли: «Не забуду... Не забуду...» Та нараз безсило впала на землю, вперше заридавши вголос. Огорнули її ніжні шовкові трави, пестливо схилився зеленими стрілами очерет. І не стало її... Тільки поміж травою зблиснули яскравою блакиттю маленькі скромні квіточки, такі, як очі дівчини...

 І назвали їх люди незабудками. Кажуть, що вони чарівні. Якщо подарувати ту квітку милому, то в його серці ніколи не погасне дивний вогник кохання…